Головна | Реєстрація | Вхід | RSSП`ятниця, 24.01.2020, 17:54

          Костопільська

         загальноосвітня

            школа І-ІІІ 

          ступенів № 2

Меню сайту
Пошук
Форма входу
Календар
«  Січень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Запитання психологу

Запитання психологу

Узагальнені результати опитування учнів 7-11 класів щодо теми булінгу

Дата проведення: грудень 2018 року

Кількість опитаних: 127 учнів, із них учні 7-х класів - 35, 8-х класів - 28, 9-х класів - 26, 10 класу - 17, 11 класу - 21.

Мета: визначити рівень обізнаності учнів щодо теми булінгу; з'ясувати рівень розповсюдженості булінгу у шкільному середовищі.

Методика: анкета на виявлення проявів булінгу в колективі.

Узагальнені результати опитування учнів 7-11 класів на виявлення проявів булінгу в колективі.

1. Ви знаєте, що таке булінг?

так - 94%

ні - 6%

2.  Чи стикалися ви з ситуаціями знущання одних людей над іншими?

так -92%

ні - 8%

3. Якщо так, то в якій формі:

приниження - 52%

образи (вербальна агресія) - 58%

фізичне насильство - 16%

зйомка знущання на телефон 8%

кібербулінг (загрози, знущання і приниження в інтернеті) - 20%

4. Чи були ви самі учасником цькування, знущання?

так, як спостерігач - 45%

так, як жертва - 23%

так, як агресор (той, хто є ініціатором цькування) 3%

ні, не був (була) 32%

5. Де найчастіше зустрічається цькування?

в школі - 54%

у дворі, на вулиці - 20%

в соцмережах, в інтернеті - 39%

6. Хто, на ваш погляд, частіше піддається цькуванню (булінгу)?

той, хто слабший і не може дати здачі -65%

той, хто відрізняється від інших (ззовні, фізично) - 48%

той, хто має свою думку - 15%

7. Чи зустрічали Ви ситуації цькування школярів з боку вчителів?

так, але рідко - 45%

ні, не зустрічав - 55%

8. Чи вважаєте ви, що дорослі недостатньо допомагають дітям, які є жертвами цькування?

так - 26%

ні - 18%

не замислювався про це - 56%

9. Як ви вважаєте, чи можна уникнути цькування у школі?

так, якщо вчасно помітять дорослі - 24%

так, якщо жертва змінить свою поведінку - 42%

так, якщо покарати агресора - 41%

ні, це неминуче - 13%

10. Хто, на вашу думку, здатний припинити булінг в освітній організації?

адміністрація - 28%

педагогічний колектив - 30%

батьки - 29%

учні - 48%

Ознаки того, що дитину цькують у школі:

1.  Відмова іти до школи з різних причин — «не хочу, не цікаво, не бачу сенсу…»

2. Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.

3. Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.

4. Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.

5. Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Причини булінгу

1.  Як правило, це ЗАНИЖЕНА САМООЦІНКА. Навіть якщо дитина виявляє це через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.

2. АТМОСФЕРА ВДОМА. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, з якими вдома поводяться як з жертвою. Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла маніпулювати своїм становищем жертви, щоб отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, якщо звикла, що до неї краще ставлятсья, коли вона бідна й нещасна, то вона відтворюватиме навколо себе таку ж атмосферу і в школі.

Часто такими дітей роблять бабусі, підживлюючи ідею безпорадності дитини. Як результат — дитина не може себе відстояти за наявності сильного лідера.

3. ЗАРЯДЖЕНА ЧАСТИНА В КЛАСІ. Це дитина агресор, якій чхати на почуття інших, яка шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Відрізнити таку дитину-жертву агресора від «вигнанця» можна за однією ознакою. «Вигнанець» буде таким у всіх колективах. А от дитина-жерва агресора може бути в інших колективах навіть лідером (де його психологічна структура вважатиметься сильною).

Наслідки

Наслідки булінгу можуть бути різні. Найчастіше — це замкнутість, психологам доводиться працювати з антисоціальними підлітками, які абсолютно не вміють спілкуватися з навколишнім світом. Доводиться пояснювати, що світ не такий страшний, яким був до цього. Це може тривати від 2 до 3 років. У таких дітей руйнується віра у соціум, вони насторожені, тривожні. Але найбільший страх — це підліткові суїцидальні думки.

Що робити батькам

1. ПОЯСНИТИ ДИТИНІ, що таке булінг. За досліжденнями UNICEF в Україні 80% дітей рано чи пізно стають жертвами шкільного цькування. Більшість на ранніх етапах не розуміють, що це таке, і що треба розповідати вчителям про образи. Тому варто пояснювати дітям, що інші мають право робити з ними і на що не мають права.

Це починається з дитячого садка, коли, наприклад, на скаргу про примушування їсти батьки відповідають: ну, ти ж нічого їси, а цілий день у садку. Таким чином даючи іншій людині право на фізичне насилля над своєю дитиною. І коли уже в школі інші діти крадуть її зошити, змушують носити свій портфель, зганяють з місця — їй це видається невинними жартами, про які вона не розповідає.

2. СТРАТЕГІЯ ЗАХИСТУ. Не бігти одразу до школи. Спершу дізнатися, у дитини, що вона думає про цю ситуацію і підтримати. Якщо вона не зможе впоратися, тоді йти до школи.

Або ж, коли застосовується фізична сила — в такому разі, як би соромно не було дитині, що б вона не казала (агресори зазвичай присоромлюють дітей, яких захищають батьки) треба йти до школи.

3.  Порадити ПРОВОДИТИ БІЛЬШЕ ЧАСУ ЗІ СТАРШИМИ. За можливістю не відходити надовго від учителя, щоб не допускати насилля.

4. НЕ ВКЛАДАТИ СВОЇ ІДЕЇ В ГОЛОВУ ДИТИНИ. Коли щось радите — запитуйте, чи зможе дитина так учинити. Якщо відповідь буде — мені незручно, соромно, я так не зможу — шукайте інші варіанти. Головне не присоромлювати — «чому ти не можеш дати відпір?!!»

Не можна злитися на дитину за те, що вона не здатна на дорослі вчинки. Стежте за собою, завдання батьків — допомогти.

5. З юридичної точки зору ви НЕ МОЖЕТЕ ПРИЙТИ І ПОГОВОРИТИ БЕЗПОСЕРЕДНЬО З ДИТИНОЮ, ЯКА ОБРАЖАЄ вашу. Це можна ініціювати лише через школу або психолога. Інакше можна отримати судовий позов за залякування чужої дитини.

6. ПІДТРИМУВАТИ ДИВАКУВАТУ РИСУ в характері або зовнішності дитини, якщо саме через це з неї насміхаються. Перетворіть її на сильний бік дитини. Якщо йдеться про особливості зовнішності — зробіть фотосесію, щоб підкреслити. Якщо ж про замкнутість — знайти діяльність, де саме ці якості будуть найнеобхіднішими.

7. Якщо булінг триває кілька місяців, — БЕЗ ДИТЯЧОГО ПСИХОЛОГА НЕ ОБІЙТИСЯ.

Результати опитування вчителів та батьків учнів щодо інклюзивного навчання

Концепція нової української школи передбачає активне впровадження у загальноосвітніх навчальних закладах системи інклюзивного навчання. Вважається, що більшість дітей з особливостями психофізичного розвитку можуть навчатися у звичайних школах, а не в спеціалізованих школах-інтернатах. Це дасть можливість таким дітям краще адаптуватися до соціуму, подолати певні психологічні перешкоди та отримати повноцінну освіту відповідно до своїх можливостей.

У зв'язку з цим постає питання про готовність учасників навчально-виховного процесу до сприйняття інклюзивного навчання у сучасних школах.

Саме з цією темою було проведене опитування вчителів школи та батьків учнів практичним психологом.

Результати опитування вчителів щодо інклюзивного навчання

1. Чи знаєте ви, що таке інклюзивне навчання:

70% – так, знаю, можу пояснити.

30% – ні, не знаю.

2. Як ви вважаєте, чи готова школа до впровадження інклюзивного навчання:

15% – так, готова.

85% – ні, не готова.

3. Що ефективніше для дитини:

70% – індивідуальне навчання.

10% – інклюзивне навчання.

20% – в залежності від потреб дитини.

4. Чи порушуються права дітей з особливими потребами в системі надання їм освіти:

23% – так, порушуються.

67% – ні, не порушються.

10% – частково порушуються.

5. Чи готові ви психологічно подолати бар’єри у роботі з дітьми з особливими потребами:

57% – так, готова, але за певних умов.

43% – ні, не готова.

6. Як ви вважаєте, чи вплине спільне проведення дозвілля дітей різних категорій на покращення морального виховання особистості:

67% – так,вплине.

15% – ні, не вплине.

17% – не завжди.

Як з’ясувалося, 70% вчителів володіють поняттям «інклюзивна освіта» і можуть це пояснити. При цьому 85% педагогів вважають, що школа не готова до провадження інклюзивного навчання. Це можна пояснити тим, що вчителі недостатньо володіють багатьма особливостями цього виду навчання, адже раніше не працювали за такою системою.

Виходячи з цього 70% опитаних вважають, що для дітей  особливими освітніми потребами ефективнішим буде індивідуальна форма навчання, 10% – вважають, що інклюзивна, а 20% вчителів думають, що необхідно враховувати індивідуальні потреби та можливості дитини.

Таким чином, 57% опитаних педагогів готові психологічно подолати бар’єри в роботі з дітьми з особливими потребами, але за певних умов, а 43% на даний момент виявилися не готовими до цього.

Рекомендації. Формувати психологічну готовність вчителів до інклюзивного навчання; роз’яснити педагогам різницю між індивідуальною формою навчання та інклюзією; поінформувати вчителів про особливості розвитку певних груп дітей з особливими освітніми потребами.

Результати опитування батьків учнів щодо інклюзивного навчання

1. Чи знаєте ви, що таке інклюзивна освіта:

23% – так, знають і можуть пояснити.

77% – ні, не знають.

2. Пояснити, як ви розумієте поняття «дитина з особливими освітніми потребами»:

35% – розуміють і правильно пояснюють.

65% – не розуміють це поняття.

3. Чи готові ви до того, що у класі з вашою дитиною буде навчатися дитина-інвалід:

75% – так, готові.

25% – ні, не готова.

4. Як ви думаєте, де повинні навчатися діти з інвалідністю:

23% – у звичайній школі.

30% – у спеціалізованій школі.

47% – дивлячись яка інвалідність.

5. Як ви вважаєте, чи вплине спільне проведення дозвілля дітей різних категорій на покращення морального виховання особистості:

84% – так, вплине.

7% – ні, не вплине.

9% – не знаю.

Результати даного опитування виявили низький рівень обізнаності батьків щодо поняття «інклюзивне навчання»: приблизно третина опитаних більш-менш орієнтуються у цих питаннях. При цьому 75% з них готові до спільного навчання їхніх дітей та дітей-інвалідів, але тут же вважають 30%, що такі діти повинні навчатися у спеціалізованих школах. Примітним є те, що батьки не є категоричними противниками у питанні інклюзивного навчання, а 50% з них вважають, що необхідно враховувати індивідуальні потреби і можливості кожної дитини.

Рекомендації. Провести інформаційні просвітницькі заходи (батьківські збори, конференції чи ін.) з метою роз’яснення особливостей інклюзивного навчання у сучасній школі та в контексті Нової української школи.

 

Узагальнені результати опитування учнів 9-11-х класів

за анкетою "Молодь і протиправна поведінка"

проведеного практичним психологом Примак-Моргус О.В.

Всього опитаних учнів 9-11-х класів - 80. Із них: хлопчиків - 40 учнів (50%), дівчаток - 40 учнів (50%).

 

Всього опитаних учнів 9-х класів - 41. Із них: хлопчиків - 22 учні (54%), дівчаток - 19 учнів (46%).

 

Всього опитаних учнів 10-х класів - 12. Із них: хлопчиків - 6 учнів (50%), дівчаток - 6 учнів (50%).

 

Всього опитаних учнів 11-х класів - 27. Із них: хлопчиків - 12 учнів (45%), дівчаток - 15 учнів (55%).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рекомендації батькам

  1. Бути уважним до змін у психологічному та емоційному станів дитини.
  2. Звертати увагу на коло спілкування дитини.
  3. Перевіряти сайти, облікові записи, соціальні мережі та Інтернет-групи, якими цікавиться ваша дитина.
  4. Контролювати фото та відео-файли, які знаходяться в гаджетах дитини.
  5. Намагатися заміняти вільний час дитини (в т.ч. сімейним спілкуванням та відпочинком).
  6. Не забороняти перебування в Інтернеті категорично, а намагатися домовитися і встановити правила.

Причини Інтернет-залежності

Ÿ «недолюбленість» дитини, емоційна виснаженість;

Ÿ несформованість у дитини інтелектуальних вмінь подолання труднощів;

Ÿ відсутність підтримки дорослих;

Ÿ пасивне сприйняття інформації (відсутність критики, аналізу);

Ÿ спотворення моральних норм та цінностей у процесі пошуку легкого задоволення;

Ÿ відсутність контролю та заборон в Інтернеті, повна свобода дій (для підлітків).

Ознаки Інтернет-залежності

Ÿ пропуски уроків через «зависання в Інтернеті»;

Ÿ відмова від харчування і сну заради розваг в Інтернеті;

Ÿ приймання їжі під час комп’ютерної гри;

Ÿ асоціювання себе з героями комп’ютерних ігор;

Ÿ віддавання переваги комп’ютеру, а не спілкуванню реальному;

Ÿ дитина не уявляє чим себе зайняти, якщо відсутній комп’ютер;

Ÿ конфлікти з батьками та їх шантажування у відповідь на заборону користуватися комп’ютером;

Ÿ багатогодинне просиджування в Інтернеті;

Ÿ погіршення пам’яті, уваги, відсутність бажання вчитися;

Ÿ намагатися кілька разів на день перевіряти свою електронну пошту, свої сторінки в соцмережах.

Рекомендації батькам і вчителям щодо запобіганню конфліктних ситуацій з підлітками

  1. Прислуховуйтесь до побажань підлітка і перебудовуйте свої стосунки з ним.
  2. Не тисніть на дитину, враховуйте її думку у різних проблемних ситуаціях.
  3. Повідомляйте підлітку про свої почуття щодо конкретної ситуації.
  4. Демонструйте дитині приклади конструктивної поведінки у конфліктних ситуаціях і способів виходу з них.
  5. Аналізуйте з підлітком конфліктну ситуацію за схемою: хто є конфліктуючими сторонами, що є предметом конфлікту, які кроки розв’язання конфлікту були б прийнятними.
  6. Спілкуйтесь з підлітком так, щоб він не відчував себе приниженим.
  7. Якщо дитина має в чомусь рацію, не бійтесь визнавати свою помилку, а запропонуйте вихід із ситуації.
  8. Демонструйте підлітку, що ви сприймаєте його як особистість всупереч критиці щодо його конфліктних вчинків.
  9. Щоб не відповідати за образу, замисліться, чому людина нападає, чого вона домагається.
  10. Відкрите і ефективне спілкування – основна умова конструктивного розв’язання конфлікту.

Рекомендації учням щодо попередження конфліктних ситуацій та правил поведінки у конфлікті

  1. Відверто вживай слова «так» і «ні».
  2. Роз’яснюй іншим причини своєї поведінки, якщо хочеш, щоб тебе зрозуміли.
  3. Не нападай на співрозмовника, не залякуй, не показуй, що сумніваєшся в істинності його характеру, думок, почуттів.
  4. Використовуй «Я-повідомлення», а не «Ти – повідомлення».
  5. Не дозволяй комусь ставитися до себе так, щоб це ранило твої почуття. Допомогою може бути» «Мені не подобається манера, у якій ти говориш зі мною», «Я не хочу, щоб мене так розуміли».
  6. Намагайся не обманювати – ти маєш право бути собою; не соромся себе, навіть, коли робиш помилки.
  7. Говори просто і прямо про те, що тобі треба.
  8. Якщо ти чогось не розумієш, відверто спитай про це.
  9. Якщо не хочеш про щось говорити – повідом про це інших.
  10. Реалізовуй свої плани, не кривдячи інших, – інші мають такі самі права на гідну поведінку, як і ти.

ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ

У житті кожної сім’ї настає  момент, коли дитина йде до школи. І не завжди початок навчання у школі приносить радісні моменти, скоріше навпаки – як діти, так і батьки відчувають багато труднощів. Досить часто навчання дітей не виправдовує очікування батьків. Чому так відбувається? Про це ми поговоримо з практичним психологом Костопільської ЗОШ№2 Примак-Моргус Оксаною Василівною.

- Скажіть, будь ласка, чим можна пояснити такі ситуації?

- Найважливішим чинником, який впливає на успішність навчання дитини в першому класі, є психологічна готовність до навчання у школі.

- Поясніть детальніше.

- Психологічна готовність до навчання  шестирічної дитини – це складне,  багатокомпонентне поняття, яке показує, наскільки дитина «дозріла», сформувалася для того, щоб стати учнем. Психологічна готовність складається з таких компонентів:  інтелектуальна готовність, мотиваційна готовність та емоційно-вольова готовність. Розглянемо детально ці компоненти.

Інтелектуальна готовність  передбачає  такий рівень розвитку пізнавальної сфери дитини (уваги, памяті, мислення, уяви), який відповідає віковій нормі.

- Чи можна сказати, що дитина, яка вміє читати чи рахувати, є готовою до шкільного навчання?

- Так, це може бути показником її інтелектуальної готовності, проте це не завжди є показником психологічної готовності. А тому і не є запорукою успішного навчання дитини у першому класі. Необхідно враховувати інші компоненти шкільної зрілості. Продовжимо їх розглядати.

У майбутнього першокласника повинно бути сформоване бажання вчитися – це мотиваційний компонент. Для чого це потрібно? Уявіть, що вам сказали виконувати якусь роботу (наприклад, перевозити насіння з однієї кучі на іншу), але не пояснили, навіщо. Чи будете ви це робити? Думаю, що ні. Приблизно в такій ситуації опиняються діти – їм цікаво гратися, а від них вимагають вчитися, не пояснивши, для чого це їм потрібно.

- Ви ще називали емоційно-вольовий компонент шкільної зрілості.

- Так, але відразу хочу відмітити, що саме цей компонент є найменш сформованим у майбутніх першокласників, і пояснюється це віковими особливостями шестирічної дитини. Сформованість емоційно-вольового компоненту передбачає вміння дитини керувати своїми емоціями, підпорядковуватися певним правилам, заміну слова «хочу» на слово «потрібно». А де ви бачили шестирічну дитину, яка може «взяти себе в руки», «зібрати волю в кулак», не боятися і не хвилюватися?

Емоційно-вольова сфера  дитини  тільки починає розвиватися, але такі вимоги вже ставляться до шестирічного першокласника.

-  А чи не занадто багато вимог до першокласника?

- Певною мірою так. Свого часу я намагалася скласти портрет ідеального першокласника, враховуючи бачення і психологів, і педагогів. Уявіть, що опис вийшов на кількох сторінках! Зрозуміло, що такої ідеальної дитини просто не може бути.

- Тоді, можливо, не потрібно говорити про психологічну готовність дитини до школи – так буде простіше?

- Навпаки, якщо ми не будемо цього враховувати, то буде набагато складніше і дитині, і дорослим, які її оточують. Незнання породжує нерозуміння, яке, в свою чергу, призводить до конфліктів та нервового напруження. Хочу відмітити, що практичні психологи почали активно працювати в школах саме з появою таких шестирічних першокласників.

- Якщо це так важливо, то як батькам визначити психологічну готовність дитини до школи?

- Необхідно звернутися до практичного психолога навчального закладу (дитячого садочка чи школи), який проведе індивідуальну діагностику готовності дитини до навчання у школі. Хочу звернути увагу батьків, що досить часто їм радять, чи йти до школи, вихователі, родичі, друзі, думка яких є суто суб’єктивною. На відміну від них, психолог, який визначає готовність дитини до школи, користується професійним психодіагностичним інструментарієм (методики, тести) і несе відповідальність за достовірність отриманих результатів. Крім цього, психолог не тільки робить висновок «готовий - неготовий», а й дає рекомендації батькам, які саме компоненти шкільної зрілості необхідно розвивати у дитині і які вправи для цього застосовувати.

- Ви можете сказати, що саме впливає на  формування психологічної готовності дитини до школи?

- Можу виділити такі фактори: особистісний (характер, темперамент); генетичний (задатки, здібності) та соціальний фактори (сімейна ситуація розвитку, відвідування дитячого садка).

- До речі, чи можна стверджувати, що діти, які відвідували дитячий садочок, є більше психологічно готовими до школи?

- Я б сказала, що більшою мірою так, але не завжди. Однозначно, що ці діти є більш соціалізованими, мають сформоване вміння спілкуватися з однолітками та дорослими. Але, як ви вже зрозуміли, психологічна готовність до школи складне поняття і є суто індивідуальним для кожної дитини, незалежно від того, де вона перебувала до початку вступу до школи.

- На закінчення нашої розмови, сформулюйте свої побажання батькам першокласників.

- Навчання дітей у школі з шести років дається нелегко і дітям, і батькам. Для того, щоб полегшити цей процес, забезпечити успішну адаптацію до навчання та індивідуальний підхід до кожної дитини – звертайтеся за консультаціями до практичних психологів навчальних закладів. Психолог допоможе вам визначити рівень психологічної готовності дитини до школи,  і, за необхідності, порекомендує, як розвивати певні компоненти шкільної зрілості. Терпіння і мудрості вам, шановні батьки, а також успіхів у навчанні.

- Дякую за розмову!


Copyright MyCorp © 2020<>